Успішний випускник факультету бізнесу ділиться спогадами першого підприємництва
Видатні випускники

dudka1-640x567«ВІРЮ, ЩО НАСТАВ ЧАС КВАЛІФІКОВАНИХ ЛЮДЕЙ, ЧАС ТИХ, ХТО ВМІЄ РОБИТИ РЕАЛЬНУ ЕКОНОМІКУ»,— ЄВГЕН ДУДКА

Євген Дудка – знана на Волині людина, чия діяльність пов’язана з сільським господарством. Він – з-поміж тих, кого вносили до рейтингу ТОП-100 впливових людей краю. З початком неоголошеної війни на Сході нашої держави його прізвище прозвучало серед фундаторів чи не найдієвішого на теренах області благодійного фонду «Волинь-2014», що допомагає захисникам нашої держави. А зовсім нещодавно з’явилася неофіційна інформація про те, що Євген Дудка – ще й серед засновників нової громадської організації. 

Отож, запропонувала співрозмовнику розпочати діалог із сільського господарства і його діяльності у цій царині. Проте, упродовж годинної розмови зачепили чимало тем, зокрема й такі надактуальні для нашої держави питання бізнесу, влади і політики.

– Як пишуть ЗМІ, «за спиною молодого керівника Євгена Дудки вже невеличка бізнес-імперія». З чого вона складається?

– Це можна назвати поступальним рухом середньостатистичного бізнесмена у селі нової формації. І мотивацією для цього стало те, що насправді сільське господарство найбільш стійке до криз (згадайте хоча б останні – 1998–1999, 2004-го, нині). Наприклад, за рахунок можливості отримати за вирощене валютну виручку. Зараз по всій Україні є чимало таких людей, як я. Вони на фоні багатьох заслужених-перезаслужених господарників уміють грамотно розпоряжатися ресурсами.

З чого стартувала моя бізнес-імперія? Починав з торгівлі. А взагалі перша спроба «сільгоспбізнесу» бере початки ще з часів, коли будучи студентом їздив по селах і торгував висівками. Зі мною, до речі, мандрувала і моя майбутня дружина. Ми їздили й торгували: перше, друге, п’яте, десяте… Після закінчення інституту четверо людей з однієї групи (я, моя дружина, нинішній наш директор (головний бухгалтер в минулому) і ще один хлопчина) вирішили спільно піти на «свої хліба». Й у 2001-му заснували фірму «ВОЛИНЬ-ЗЕРНО-ПРОДУКТ», якій зараз – уже 14 років.

Спочатку була лише торгівля, потім – придбання першого виробничого підприємства. Тоді видалася така нагода: був міжколгоспний комбікормовий завод у Луцьку, що ледве зводив кінці з кінціями – нікому не потрібний, і який можна було придбати за смішну ціну (хоч тоді -це для нас була чимала сума). Отож, ми його купили за 60 тисяч доларів. Бо розуміли, що хочемо, і побачили, що можемо на цій базі організувати необхідний нам виробничий майданчик.

Виробничих потужностей не вистачало, а тому були давальцями на ДП «КХП № 2» і на макаронній фабриці «Боніта». Все вдавалося, і рівно через п’ять років придбали друге підприємство. І так пішло.

До речі, як я вже казав, перше купили за 60 тисяч доларів, а вже через три роки взяли під нього кредит на мільйон доларів. Основою стала економіка, пішов ріст. Ми правильно оперували кредитними ресурсами, потроху скуплялися. Так вийшло 7 підприємств-елеваторів: Луцьк, Млинів, Дерно,Луків, Рожище, Звиняче, Сенкевичівка.

Потім доля закинула нас в село Ватин, придбавши там підприємство, «зайшли» в село, одразу ж добросовісно розрахувавшись з людьми за майнові паї, викупивши їх в один день. І так все упродовж цих років чіплялося одне за друге. Як результат нашої роботи- наявність цілої структури підприємств різних напрямків діяльності.

Перший – це великий трейд: купуємо, продаємо, експортуємо зернові та олійні культури; роздрібна торгівля зерновими,борошном, крупами, макаронними виробами. Тут нашими контрагентами є крупні зернотрейдери, хлібзаводи, маркети та дрібний споживач.

Другий напрямок – виробництво. Маємо 8 майданчиків з елеваторним господарством, глибинною переробкою і як окремий вид діяльності- будівництво. За рахунок того, що ми почергово налагодили мережу елеваторів по всій області, нашим клієнтам-аграріям зручніше планувати логістику «поле-елеватор». Тут надаємо ряд послуг: прийом, відвантаження, доведення зерна до кондиції, зберігання.

Що стосується переробки зерна- це виробництво борошна, круп, комбікормів. Плюс — наявність великого парку автомобілей, адже це можливість вчасно, за вимогою клієнта, доставити або перевезти вантаж. Сформована будівельна бригада поки закриває власні потреби у будівництві, адже щороку намагаємося ввести в експлуатацію новий об’єкт. Третій напрямок я називаю «село і люди»,- це робота сьогодні на майбутнє. Я відчуваю, що тваринництво має перспективу. Тому ми і утримаємо 3 тисячі поголів’я великої рогатої худоби. Маємо як м’ясну, так і молочну породи. Досить успішно працюємо. Кадри для забезпечення якісної роботи теж є.

Головного «тваринника» (супер спеціаліст, скажу я вам) я переманив із Прилук (а родом він взагалі з Дніпропетровська). Маємо висококваліфікованого основного технолога аграрного виробництва (агроном), який керує абсолютно всіма виробничими процесами по землі. Директором аграрного напрямку ТзОВ «ВОЛИНЬ-ЗЕРНО-ПРОДУКТ» є Віталій Карпюк (екс-заступник голови ОДА – авт.).

Взявши його досвід і доклавши амбіції молодого агронома, отримую хороші результати. Структура агровиробництва складається з 4 господарств, в обробітку яких землі як Волинської так і Рівненської області. Загалом виробляємо чистого продукту в абсолютному значенні – в межах 100 тисяч тонн.

Минулого року нам намолот був 92 тисячі тонн. Для порівняння – один вагон вміщує 60 тонн, 100 вагонів6 тисяч тонн, а 92 тисячі тонн – це десь 1,5 тисячі вагонів. Це те – що ми виростили в минулому році.

– Ваша розповідь одразу ж народжує наступні питання. Діяльність пов’язана з сільським господарством. І ви – заможний чоловік. Це якось не надто вписується у стереотип, що з роботи на землі не розбагатієш. Як вам це вдається?

– Знаєте, кажуть: що на землі можна заробити тільки горб, то я так не думаю. Повторюся – аграрний бізнес найстійкіший для криз і село може міцно стояти на ногах, маючи великий потенціал нашої землі й українських людей.

Плюси: по-перше, Волинь розміщена в особливій географічній зоні, яка достатньо зволожена, що дає хороші результати аграрного виробництва, які ніде більше в Україні не можливі. Посилює ще й зручна експортна позиція. Друге – кадри. Мої спеціалісти – це в основному люди до 30-ти. Вони регулярно бувають на галузевих тренінгах, за кордоном, на практиках. А третє – що ми отримали доступ до технологій, тобто постійно вдосконалюємося.

evgenij-stepanovi4-dydka-40880Сукупність цих факторів дає можливість будувати потужний аграрний бізнес. Якщо проаналізувати динаміку останніх 5-ти років, вона позитивна. Хоча зараз нас і очікуватиме 2–3 тяжких для села роки.

– Підприємства, які ви представляєте, експортують продукцію. Ви теж бували за кордоном. Досвід яких країн щодо сільського господарства мрієте втілити у життя в Україні?

– На сьогодні потенціал нашого сільського господарства більший і потужніший, ніж у Європі. По-перше – родюча українська земля. Друге – масиви площ і застосування масового виробництва (тобто техніка з наборами «правильних» агрегатів). І ще, що дуже важливо, комунікація, спілкування й обмін досвідом між самими господарниками.

Я сам бачив, як за кордоном сусіди-господарники між собою не говорять, не те щоб ділитися секретами. А у нас – все відкрито. Що є позитивного, що треба взяти? Ну, звичайно, технології, культуру виробництва (бо у нас і досі трапляється, що біля стовпів величезні шматки землі неорані) та пошану до праці на землі з юного віку.

IMG 3220w«Село – то престижно, село – то круто, село – це той сектор економіки, де молоді люди можуть себе проявити», – ось якою має бути мотивація. Якщо брати металургію чи торгівлю, то тут можливості вклинитися вже мінімальні. А на селі перспектив більше. Тобто, молоді і креативні люди сьогодні мають можливість проявити себе саме в аграрному виробництві.

– Стосовно теми аграрного виробництва: не раз чула тези, що без державної підтримки у вигляді різноманітних дотацій тут не обійтися.

– Перше, що нам потрібно, це зрозумілі правила гри. Друге – відрегульовані земельні відносини. Третє – максимально не заважати господарникам (я вже не кажу про те, щоб сприяти). І все буде нормально.

– Відрегульовані земельні відносини. Продаж землі: яка ваша думка?

– Має бути, але не на часі. Під час кризи не можна продавати. Я за ринок землі, але – наразі на років 3–5 мораторій, щоб все стабілізувалося. Тільки, коли люди стануть відносно багатшими, вони зможуть достойно продати свій шматок землі.

– Під час дискусій з приводу того, варто чи ні Україні приєднуватися до ЄС, чимало опонентів цього союзу апелювали, зокрема, до того, що наше сільське господарство не витримає конкуренції. А ви як вважаєте?

– Через 3–5 років витримає. Чому? Бо на сьогодні ринок склався так: є нині чимало керівників старої формації, які сіли на депозит і пишаються тим: мовляв, я з вкладу плачу зарплату. Давайте проаналізуємо: інфляція «влупила» по його депозиту? Для мене, якщо мільйон є на рахунку, – це проблема. Бо гроші не працюють. Якщо мільйона мені не вистачає – то є нормально. І зараз хоч і небагато, але з’являються прогресивні господарники.

На Волині їх можна нарахувати десятків зо два. Чого їм бракує? Доступу до ресурсу. До речі, от для чого треба ринок землі і земельний банк. Але тут треба почекати, бо ми до цього ще не готові. І головне для цих прогресивних бізнесменів – аби вони не стали лінивими і зупинилися на досягнутому. Бо є у наших людей таке в ментальності, що заробив, грубо кажучи, на хату і на джип – і заспокоївся.

А треба триматися в тонусі, запроваджувати нові технології і т.д. І є ще така категорія господарників, як «динозаври». Вони якось там порпаються, не додаючи ресурсу, не запроваджуючи технологій. Майбутнє – точно не за ними. Для того, щоб стати конкурентними, треба взяти таку модель економіки сільського господарства, де є прибуткові інвестиції, які працюють, є гроші як оборотний капітал (посівний матеріал, дизель, міндобрива), є основний капітал (ферми, елеватори і т.д.) ну і такі інші фактори. Головне – щоб вдалося витримувати повний технологічний цикл.

– Членство у СОТ…

– Тільки «за»…

– Що заважає стати повноцінним конкурентоспроможним членом організації?

– Нас намагаються під будь-яким «соусом» туди не пустити. Бо ми «задушимо». Чому? В нас нижча собівартість. Невисока плата за оренду землі: в середньому – тисяча гривень за гектар, що становить 40 євро. За кордоном400 євро. Ми платимо в рік до 100 тисяч гривень механізатору. А в них4 тисячі євро в місяць. Вони мають нині дуже багато обмежень по екології. Наші вимоги – менш жорсткіші. Тобто, ми конкурентні і нас реально бояться там.

– Заговорили про вартість оренди землі. Коли вигідна вона державі, пайовикам і фермерам. Де «золота середина» у цьому питанні?

– В абсолютному значенні цього не назву. Є поняття «ринок землі». Є продавець орендних відносин (пайовик) і покупець (юридична чи приватна особа), який пропонує свою вартість. І чим більша конкуренція буде на ринку, тим буде краща ціна. Тут мають бути тільки ринкові відносини — класичні попит і пропозиція. Чим успішніше буде господарство, тим краще воно платитиме за гектар землі. Але враховується не тільки те, скільки платять. Враховуються такі фактори, як відношення до землі, до села, до громади і роботи з нею. Це теж має чимале значення. Варто сказати, що на сьогодні люди порозумнішали і вже не продаються за гречку, як було ще років 10 тому.

– Проблема адекватних цін на сільськогосподарську продукцію та борги, які накопичуються, наприклад, перед тими ж таки здавачами молока. Як ви це бачите?

– Це все – теж проблеми відсутності конкуренції. Бо що таке заготівля молока в людей? Якщо в селі, умовно кажучи, буде хоч три заготівельники, то не буде заборгованості чи проблем із якістю сировини. Коли він один – він і диктує правила гри. Ми, наприклад, для себе порахували, що нам вигідно купувати в людей молоко на вигодовування телят, а своє реалізовувати. Отож, ми платимо одноосібникам, з якими працюємо, за молоко і стимулюємо додатково: закладаємо й удобрюємо пасовища, даємо безкоштовно жом. Тобто, заманюємо до себе. І, повторюся, проблем не буде, як з’явиться конкуренція. Тут, знову ж таки, треба мінімум державної регуляції, зрозумілі та чіткі правила гри для всіх учасників процесу і жорстка диктатура закону. І така вимога – загалом до всього сільськогосподарського виробництва.

– На яких галузях роблять ставки ваші підприємства? У чому бачите перспективи?

– Зараз я спробую на пальцях пояснити це (бере ручку й папір – авт.). Я розділяю для себе такі моделі господарювання. Перша – господарство на 5 гектарів плюс-мінус, і сам собі голова-механізатор-тракторист, працює одна сім’я (хазяї). Потім – від 50 до 500 гектарів – тут уже є найнята праця, і так далі (тобто трудові відносини). Далі – 500–1500 гектарів, міні-структура. І 1500 плюс, або структура. Далі вже можна розвиватися, як хочеш. І от: новий бізнесмен заходить на цей ринок.

Перше питання, яке й визначатиме подальші дії, – якими коштами він оперує? Друге – що він хоче? Кошти мінімальні – треба шукати свою «родзинку». Наприклад, тепличку чи козячу ферму, виноградник чи помідорник. До речі, минулого року їздили на Ківерцівщину? Бачили, як насадили плантацію помідорів? Правда ж, «жирна» тема? І людина знайшла свою ланку. Так треба працювати при першій моделі господарювання. Коли йдеш далі і використовуєш найману працю, то треба пам’ятати: хороший спеціаліст хоче хорошу заробітну плату та ряд інших стимулів: машину, хату, достойний садочок чи школу дітям, і щоб до нього – з пошаною (посміхається – авт.).

Я вважаю, що наявність фахівців просто необхідна, а оплата праці повинна відповідати навантаженням. У перспективі моїх фірм – корпоративна співпраця з дрібнішими партнерами шляхом підписання договорів. Унікальність Волині у тому, що в нас немає холдингу. Тут максимальний землевласник (чи, точніше, землеорендатор) – Діброва Валерій Григорович, у якого більш ніж 12 тисяч гектарів землі в одних руках. А так загалом переважає агробізнес окремих сімей. І це вже вони самі мають знайти оте «своє», що можуть зробити і на чому заробити.

– Чи є соціальні програми заохочення для працівників ваших підприємств? Які? Взагалі – що таке для вас соціально відповідальний бізнес?

– Перша й основна складова – достойна заробітна плата. Ми були з категорії підприємств, які не платили відносно високої зарплати, бо були на етапі становлення і не мали достатньо ресурсів, оптимізувалися на кожному кроці. Пізніше, крок за кроком, почали піднімати. Зараз я прийняв для себе рішення, що буду платити від 20-ти до 40% вище ринку.

Друга ознака соціально-відповідального бізнесу – це допомогти, коли погано. У нас є норма, що керівник підрозділу має право на свій розсуд виплатити аванс в розмірі трьох місячних ставок наперед, а тоді вирахувати до кінця року. Безповоротною є матеріальна допомога при хворобі, виділяємо кошти на похорон. Три оклади, два тижні оплачуваної відпустки плюс автобус і моє авто – коли наші працівники одружуються-виходять заміж. А ще ми співпрацюємо з сільрадами. Наприклад, у деяких школах відмінникам шкільного навчання платимо стипендії.

Щоб всі знали – вчитися престижно, і треба здобувати знання та з дипломами повертатися до села, бо воно нині повинне розвиватися. На зустрічах зі школярами та учнями наголошую: «Вчіть англійську, вона згодиться. Намагайтеся між собою спілкуватися англійською. Так, хай ламаною, воно поправиться. Головне знання, а досвід набудеться».

Радує, коли у наших працівників народжуються.діти І декрет у нас не проблема, а велика радість – із законною відпусткою та додатковими грошовими заохоченнями. Плюс житлове питання намагаємося частково вирішувати.

Наприклад, ми колись давно купили підприємство у селі Звиняче на Горохівщині. Там було старе приміщення. Перспектива – розібрати по цеглині, а ми зробили будинок для молодих спеціалістів. Це – теж соціальна відповідальність бізнесу. Загалом же між селянами і нами є так званий меморандум (хоч він і не написаний).

Ми кажемо: давайте зрозуміємо, що є перспектива розвитку села, треба вирішувати питання газ-вода-дорога плюс дослухатися до поточних вимог громади: тут світло провели, десь з каналізацією допомогли, а там кладовище окультурили чи стихійне сміттєзвалище ліквідувати. Але це все повинно бути солідарно, за спільної ініціативи та капіталовкладення сільського голови, керівника підприємства та неоголошених лідерів населеного пункту і його громади. Ще один елемент соціально відповідального бізнесу в селіна наші поля щоп’ятий рік потрапляє органіка.

img 20141206 113317– Щороку посівна ставить перед аграріями нові виклики. Які вони були нині? Чи 2015-го внесла корективи у плани, що і скільки садити, війна на Сході й анексія Криму?

По-перше, якщо ти справжній управлінець-власник, то ніколи не будеш робити «битви за урожай, битви за посівну». Все повинно іти планомірно, спокійно, без махання руками. Не можна шарахатися у вирощуванні з однієї культури в іншу. Повинна бути затверджена сівозміна, плани. І за будь-яких обставин за рахунок ефективності виробництва та високої врожайності і низької собівартості ти будеш конкурентним. А щодо анексії та війни, то практично вони не несуть великого впливу на ціни що складаються на аграрних ринках України. Україна по ячменю – експортер номер один, по пшениці вона теж у лідерах. Ціни формує світовий ринок.

 – Від питань «по фаху» пропоную перейти до проблем сьогодення. Знаю, що вже понад рік ви займаєтеся підтримкою наших бійців на Сході. З осені 2014-го – як один із фундаторів фонду «Волинь-2014». Як усе починалося і що є нині?

– Починалося загалом все з того, що ми взяли список мобілізованих наших працівників, сконтактували з ними і безпосередньо у їхні частини відправляли так звані джентльменські набори з автомобіля, генератора, медпрепаратів, інструменту і т.п. І це було на рівні фірми. Потім, коли навесні 2014-го наша 51-ша окрема механізована бригада відправлялася на Схід, ми пересипали-підрихтували у себе, на підприємстві не один десяток машин.

Потім взялися за БТР і танки. І, до речі, по сьогодні у нас одна-дві машини на ремонті. Вагомішими проханнями були, наприклад, купівля на передову тепловізорів. Тут вже без допомоги друзів не обійшлися, адже іх придбати нелегко. Дуже активними в допомозі армії були працівники наших підприємств. Наприклад, у військову частину в Оржів на ремонт техніки навперебій просилися, аби відремонтувати військову техніку. А вже після Іловайська прийшло усвідомлення, що треба об’єднувати зусилля, бо ворог відступати не збирається.

 DSC0256Життя саме підсказало, що однодумцям необхідно об”єднуватися. Ось так і зібралися я, Олександр Андріанов (АФ «Камаз-Агро») та Петро Пилипюк («МОДЕРН-ЕКСПО»): мовляв, давайте щось робити разом, бо всі окремо вже давно допомагаємо армії. Долучили Володимира Мельниковича (на той час – керівника УСБУ в області), Віктора Чорнуху («Луцьксантехмонтаж-536»), Петра Філюка (голову Апеляційного суду Волинської області) і почали разом радитися. Висновок – треба об’єднані зусилля, бо, з одного боку, ми – небайдужі, з іншого – не маємо часу цим займатися досконало. Тому й створили спільний фонд з найнятою виконавчою дирекцію. Фонд чистий, відкритий: є заявка від військової частини – розглядаємо і допомагаємо.

 – Як ви ставитеся до того, що деякі особистості з-поміж фундаторів у нинішньому суспільстві сприймаються неоднозначно через роботу в державних органах влади у часи Януковича або прямий чи опосередкований стосунок до Партії регіонів?

– Людина небайдужа? Небайдужа. Вона хоче допомогти? Хоче. Хай це навіть буде Путін, аби лиш наший армії допоміг перемогти.

– Хто з-поміж волинських аграрників є зараз фундатором «Волині-2014»?

– Андрій Турак, Валерій Діброва, Василь Тарарай, Валентина Здрилюк. Долучилися фінансово і тернопільські аграрії.

– Як змінювалися упродовж роботи фонду потреби армії?

– Гроші, одягти-взути, генератори, тепловізори і все необхідне на передовій. Зараз же ми більше переключилися з допомоги на військові частини на соціальну допомогу і реабілітацію воїнів та їхніх родин.

– А повернімося в розмові ще не у таке далеке минуле. Як ви сприйняли Революцію гідності і де були в той час?

– Майдан – це країна у стані стресу. Ми їздили у Київ. Розуміли, що революція відбулася через свідомих киян, які вийшли на площу після побиття студентів. Я ще пам’ятаю революцію 2004-го і усвідомлював, що це – пік бурління емоцій.

Взагалі, на все це треба дивитися крізь призму своєї самосвідомості. Це має бути переосмислення власних цінностей, а не поділ на тих, хто де стояв чи висів. І плюс розуміння, що це не наша революція, а революція наших дітей. Вони – не такі, як ми. І вони здатні будувати інше майбутнє.

– Зазвичай активні й успішні люди краю є членами певних утворень, які беруть на себе функцій контролю за діяльністю державних органів влади. Ви є у громадський раді при якійсь структурі?

– Я закінчив свою політичну кар’єру піонером на посаді голови політичної ради школи.

– З огляду на трудовий стаж, ви «пережили» не одну владу. Поклавши руку на серце, дайте відповідь як успішний бізнесмен, – чи у наших державних мужів було розуміння того, як зробили Україну економічно розвинутою державою, і чи упродовж незалежності держави робилися хоч якість конкретні кроки для цього?

DSC 8303a web1– Основний крок – це нам не заважали. А по-друге, теорію управління і менеджменту ніхто не відміняв. Є, звичайно, вірус державного чиновника, якого необхідно позбуватися (бюрократія, приписки не існуючих показників), але є в тій сфері і кваліфіковані фахівці.

 – Зміни у податковому та бюджетному законодавстві сприяють веденню бізнесу?

– Відповім так: у бізнесу є розуміння, що цих жорстких заходів нам не уникнути. Шкода, що за президентства Леонідів Кучми і Кравчука розтринькали весь ресурс, який був у держави. І зараз є моменти, які мені дуже не подобаються. Тому зміни, причому кардинальні і жорсткі, просто необхідні. З ними мають прийти чіткі зрозумілі усім учасникам бізнесу правила гри.

– Депутатство багатьма бізнесменами сприймаються як спосіб захисту: від майже цілковитого імунітету нардепів до можливості лобіювання інтересів у радах на місцях. Чи ви були у владі? Чи брали участь у виборах хоча б до місцевих рад?

– Я був депутатом Ківерцівської районної ради. Пішов раз-другий на сесію і зрозумів – не моє. Дурні чвари, порожні амбіції і насправді проблем насущних ніхто не вирішує.

– Якщо ви безпосередньо у чиновницький кабінет чи крісло обранця громади не хочете, то чи бачите, яким ще чином впливати на формування хоча б на тій же Волині пласту достойних та успішних людей у різних гілках влади?

41267-1u– Саме з приводу цього ми неодноразово спілкувалися з моїми однодумцями. Я, чесно кажучи, і не хочу мати вплив на владу, а просто займатися улюбленою справою. Разом із тим, є усвідомлення того, що треба якось припинити призначення за гарні очі чи родинно-дружні зв’язки. Власне з цих міркувань – я серед засновників громадської організації «Волинський поступ», яка реально хоче контролювати вибір влади. Думаю, вже час людям втовкмачити: процесами мають управляти тільки професіонали. Сьогодні бізнес відчуває шалений кадровий голод. І я тільки уявляю, який він у владі!

 – Хто серед засновників ГО «Волинський поступ»?

– Колишній начальник УСБУ у Волинській області Володимир Мельникович та Ірина Патлошинська, донька Віктора Чорнухи, голови наглядової ради «Луцьксантехмонтах-536».

– Немає перестороги, що сприйняттю ваших ініціатив не сприятиме те, що Володимир Мельникович був звільнений з посади згідно з законом про очищення влади?

– Для мене має значення тільки громадська позиція людини та її внутрішня етика. Володимир Антонович і я дружимо не тому, що він був начальником УСБУ в області, а тому, що у нас збігаються цінності. Ми родинами зустрічаємося. У нього як людини – державницька позиція. Плюс я не йду в політику, вона брудна і це не моє.

– Чи правильно це? Адже успішна у бізнесі людина може чимало проблем державних з допомогою свого досвіду повирішувати…

– Але, повторюся, це не моє.

– Чи є знані на Волині люди, які виявили бажання долучитися до організації, але без перспективи потрапляння у владу?

– Ми взагалі не ставимо за мету дірватися до влади. Депутатство-чиновництво – це не моє і не переважної частини моїх однодумців. Громадська організація – це спосіб контролю прийнятих рішень,зокрема, кадрових, це спроба довести врешті людям, що не можна за пачку гречки продавати майбутнє.. Є таке прислів’я, що мафію не можна перемогти, її треба очолити. Але спробуємо довести протилежне. Віримо – що настав час кваліфікованих людей, тих, хто вміє робити реальну економіку. Намагаємося донести позицію залучення усіх небайдужих у будь-яких покращеннях для суспільства. «Роблячи щось мале, досягнемо великого» («Дао де цзин»).

- І тому, роблячи все те, про що ми говорили, ви маєте для реалізації таку мету, як….

– Допомогти завершити війну і докласти всіх зусиль, аби жити у цивілізований заможній престижній країні Україні.

Спілкувалася Ольга БУЛКОВСЬКА

За матеріалами: http://vip.volyn.ua/articles/viryu-shcho-nastav-chas-kvalifikovanyh-lyudey-chas-tyh-hto-vmiye-robyty-realnu-ekonomiku

Поділись з друзями